Павел, 44 - 6 апреля 2010 13:48

Коли я чую слова нiжнi.
Що на устах в усiх звучать.
То дивлячись на небо синэ.
Так хочеться менi кричать.
Бо тi слова то батько й мати.
Цi найрiднiшi люди нам.
Ми iм малими не давали спати.
А зараз ти не спиш вже сам.
Тi теплi й нiжнi iхнi руки.
I очi добрi i блакитнi.
Це не забудиш ти навiки.
Але тепер вони самотнi.
Сидять собi в своiй господнi.
I довго дивляться в вiкно.
Чи не бiжать додому нинi.
Синок чи дочка, всерiвно.
Ось так сидят i день i нiч.
I згадують наше дитинство.
Коли палала стара пiч.
А ти на нiй так спав солодко.
Але вже не вернуть лiта.
I батько з матiрю вже посивiли.
Я не поет але вiрша.
Напишу iм щоб вони знали.
Що я про них не забував.
Все те добро i ласку помню.
I де я тiльки не бував.
Листа писать я вiчно буду

• 
• 
•