Леля, 46 - 7 декабря 2006 21:29

- Під час повні. Я допоможу тобі увійти у цей світ і допоможу повернутися звідти. Це буде важко зробити. Тому що я знаю лише ЩО потрібно робити, але навіть гадки не маю ЯК це потрібно зробити. Тому це буде не надто легко зробити і ти можеш в будь-який момент передумати.
Мавка здивовано звела очі і силувано посміхнулася.
- Мені завжди здавалося, - тихо сказала вона, - що ти знаєш все на світі. Просто багато про що не говориш, аби ми самі вибирали свій шлях.
- Ти помиляєшся, - хрипким старечим сміхом Ті намагалася приховати свої справжні думки. – Жоден не може знати всього. Із таким випадком, як у тебе, мені ще не доводилося стикатися за все своє дуже довге життя. Але ще зовсім малою я прочитала в одній з книг моєї наставниці про такі випадки. Виходить колись давно хтось спромігся таке зробити.
Мавка чекала повні. Страх, який заполонив її, коли вона почула, що на неї чекає, зараз уже майже6 минув. Вірніше його витіснило бажання дізнатися нарешті хто вона і звідки, і навіщо потрібна була у Віковому Лісі, який так і не зміг стати їй рідним. При цьому її все більше і більше тягло до старої Ті, і вона намагалася не помічати мовчазного роздратування родини Захисників. Вони дуже любили її і дівчина відповідала їм такою ж любов’ю. Але прозора стіна, яка увесь час відділяла їх одне від одного, з часом ставала все більш широкою. І це боліло...
Тому коли настав час нарешті пройти випробування, Мавка неслася до старої чаклунки. Не відчуваючи під собою ніг. Ті зустріла її тихою посмішкою і поманила за собою.
- Відкинь усі думки, давала вона пошепки останні настанови, - і, головне, нічого не бійся. Сідай в центр кола і відчуй всю безмежність світів навколо нас.
Коли Мавка сіла, навколо неї спалахнув вогонь, залишивши в голові єдину думку – зараз згорю. Але полум’я не торкалося її тіла, і не було відчуття нестримного жару... Тому вона вирішила довіритися вогню і відкрити свою душу безлічі світів.
Спочатку здавалося, що нічого не відбувається. Але з часом, плин якого зараз не можливо було помітити, з далекої відстані, яка також не мала жодного значення, в мавчину душу почали потрапляти відчуття інших. Ці відчуття були веселі і сумні, добрі і злі, сповнені любові і ненависті...
Так тривало довго. Так в цьому часі, що зупинився, мало бути завжди... Свої думки покинули дівчину і вона купалася в п’янкому полум’ї чужих відчуттів. Це було ні на що не схоже.
Коли Мавка виринула з цього дивного стану – сходило сонце. Вогняне коло навколо неї зникло. А поряд з нею сиділа Вічна Дитина і, посміхаючись, перебирала її волосся.