Ирландия, 59 - 5 января 2008 21:45

[SIZE=+2]7 чудес України: Місто замків Ізяслав
[/SIZE]
Щодо часу виникнення Ізяслава, серед думок учених є розходження. Дехто вважає, що становлення міста пов’язане з діяльністю князя Володимира, коли той, виділяючи наприкінці Х ст. у володіння своєму синові Ізяславу одне з найбільших тогочасних поселень на річці Горині, зробив його центром уділу, найменувавши Ізяславлем, тобто, належним Ізяславові. А за версією археолога М. Каргера місто було засноване князем Ізяславом Мстиславовичем десь у другій половині ХІІ ст. по течії річки Гуски, поблизу теперішнього селища Городище (Шепетівський район). Однак це поселення було спалене татарами в 1241 році. Новий населений пункт, який виник наприкінці ХІІІ ст. на річці Горинь перебрав собі ймення зруйнованого міста.

Наприкінці ХІІІ ст. місто входило до складу Галицько-Волинського князівства. У ХІV ст. Ізяслав став володінням князів Острозьких, права яких на місто були підтверджені грамотою, що була дана в Луцьку в 1386 р. королем польським Владиславом Ягайлом і великим князем литовським Вітовтом, князю Федору Даниловичу Острозькому. Іноді Ізяслав ще називають містом замків. У 1448 році після смерті князя Острозького, великі маєтки були поділені між його синами. Молодший Юрій отримав Заславль і поклав початок роду князів Заславських. В 1466-му на крутому березі Горині він будує величний замок. В народі це місце має назву “Рогнеда” (чи не від імені княгині Рогнеди?). Саме звідси виріс сучасний Ізяслав. Збереглися й залишки цієї найдревнішої кам’яної будівлі, або, як її називають ізяславці – “скарбниці” Верхнього замку князів Заславських. Замок мав дві вежі, 14 городень, дім, церкву. За словами історика В. Антоновича, церква була дерев’яною і мала назву Хрестовоздвиженської.

Верхній замок, разом з прибудованими укріпленнями, закривав в’їзд до міста зі сходу. Дорога, яка вела в місто, проходила між двома урвищами і закривалася воротами з дубових колод, обкованих залізом. За переказами, ці ворота не раз рятували місто від ворогів. На другому березі Горині височить не менш величний замок князів Сангушків, яким Ізяслав дістався у володіння від Заславських. Поряд - будинок для прислуги. Сьогодні в ньому розміщуються офіційні установи. За переказами усі князівські будови - палаци, скарбниця, усипальниця, храми - з’єднувалися підземними ходами, деякі з них проходили попід річкою. Старожили кажуть, що був хід, який вів аж до Острога. Суворі кам’яні стіни бернардинського монастиря, мовчазного та грізного, що стоїть на високому березі Горині, завжди ховали у собі багато таємниць. Бернардинський католицький орден, для якого був побудований монастир, мав дуже суворі традиції. Не менш суворі правила тут й сьогодні: на території колишнього монастиря розташована ізяславська в’язниця.

Бернардинський монастирський комплекс споруджувався в 1600-1610 роках, коли князь Януш-Іван ІV Заславський, який в 1594 році прийняв католицтво, заклав костьол святого Архангела Михаїла та монастир при ньому для монахів католицького Жебрачого чернечого ордену. Весь комплекс оточений міцною стіною, яку до 1926 року доповнювали високі башти, однак вони потім були знесені. За часів свого існування в монастирі зберігалася Чудотворна ікона Божої матері. За переказами, вона була сімейною святинею князів Заславських. Також тут зберігалися сімейні портрети Сангушків, Святополк-Четвертинських ... При монастирі існувала багата бібліотека стародавніх хронік, літописів, майже повне зібрання сеймових щоденників. Під час революційних подій ці величезні багатства рукописів зникли (чи були знищені). До наших часів первісний варіант монастирського комплексу не дійшов. В 1648 році армія Б. Хмельницького захопила місто і зруйнувала монастир. Лише в 1757-му за часів правління князя Павла Сангушка, архітектор П. Фонтана заново відбудував комплекс у одному з найзагадковіших архітектурних стилів - бароко.
Ще один монастирський комплекс, незадовго до своєї смерті, Павло Сангушко побудував у 1750 році у новому місті (Ізяслав поділений на нове місто та старе). Монастир був зведений для латинських монахів-місіонерів, а костьол носив назву святого Йосипа. Монастир проіснував до 1831 року. За участь монахів-місіонерів у польському повстанні 1830-1831 років царський уряд відібрав приміщення монастиря і передав його місцевій владі, яка в подальшому поселяла тут різні повітові установи: поліцейське управління, казначейство, установу військової повинності, дворянську опіку. В 90-х роках минулого століття костьол святого Йосипа було передано католицькій общині міста.

• 
• 
•